Нотатки випускників для майбутніх учасників

Барташев Андрій, власний кореспондент телекомпанії «1+1» у Харківській області

Шановний друже!

На тебе чекає школа журналістики «Нова Україна». Це – нова школа. Для нових людей. Які прагнуть щось змінити – передусім, в собі. Аби потім змінити щось на краще і в державі. Аби створити – справді нову Україну.
Сучасне життя вимагає від людини, а особливо від журналіста – постійного навчання і вдосконалення. Світ, в якому ми живемо і який відтворюємо в своїх статтях або сюжетах – змінюється настільки стрімко, що часом паморочиться в голові. Зупинти це паморочення можна лише двома способами – або закрити очі, як, на жаль, робить більшисть наших громадян – або постійно намагатися тримати ситуацію на контролі, поглиблюючи своє розуміння цього світу. Іншими словами, постійно вивчаючи його і себе в ньому. Школа журналістики «Нова Україна» дає чудову можливість зробити саме це. Тебе не навчатимуть як слід писати або знімати. Але тобі дадуть можливість самому собі нагадати – навіщо ти це робиш? А відповідь саме на це питання, на моє глибоке переконання, і є запорукою творчого розвитку журналіста.
Школа журналістики «Нова Україна» - це ще й унікальна можливість налагодити міцні зв’язки з колегами з усіх регіонів держави. Адже нечасто вдається опинитись поруч із однодумцями, яких хвилюють ті ж самі питання в такому розгорнутому географічно масштабі. Донецьк і Львів, Харків та Одеса, Рівне і Суми – різні міста, різні люди – але подібні проблеми – певно, що й шляхи їхнього вирішення теж.
Школа журналістики «Нова Україна» - це шлях. Шлях вперед і вгору дорогою обраної професії. Шлях до більшого порозуміня та єдності між журналістами – яких бракує сучасній Україні. Це – нові друзі та цікаві обрії. Тобі – пощастило!

Бігун В`ячеслав, Науковий співробітник Інституту Корецького; незалежний журналіст

Коли людина опиняється в раю, її навряд чи запитають: „Як там було – на землі?” Якщо ж таки вдалося б зв'язати рай і землю, то питанням із землі було: „Як потрапити у рай?”
Але, оскільки в раю я не був, то про нього розповіді в мене не вийде. Але, тим не менш, спробую розповісти, точніше, змалювати в кількох штрихах, про інше – першу Школу професійної журналістики „НОВА УКРАЇНА”. А саме – про те, що вона дала чи може дати слухачу – з власного досвіду.
Якщо стисло, то Школа для (мене) стала можливістю професійного вдосконалення, інструментом інтелектуального розвитку, емоційною відрадою, світоглядним дайвінгом і туристичним путівником. Якщо вас не цікавлять деталі, далі не читайте.

26 професійних журналістів – на майданчику
Школа професійної журналістики „НОВА УКРАЇНА”, як зазначають організатори, „це майданчик для спілкування професійних журналістів, обміну знаннями, досвідом, ідеями, ініціативами та інноваціями, а також поглиблення знань та навичок роботи в різних жанрах”.
Але хто ці професійні гравці на майданчику? Це 26 професійних журналістів із різних ЗМІ – друкованих, радіо і телевізійних, „які залишили позаду більше 200 кандидатів”, переважно віком „за” чи „під” 30-ть, і, переважно (15) не з Києва: Дніпропетровськ, Житомир, Коломия, Львів, Мелітополь, Луганськ, Одеса, Рівне, Суми, Ужгород, Харків, Херсон, Шостка.
Кожен із них привніс у спілкування неординарний професійний та індивідуальний досвід.
Запам’яталися перші, й відтак – подальші неформальні спілкування та обговорення найбільш актуальних тем для всіх і кожного – у кожному місті – Київ (Буча), Сімферополь (Сімеїз), Одеса та Львів. Це спілкування видалося природнім процесом, таким собі інтелектуальним харчем, але навряд чи його варто недооцінювати – це дійсно була всеукраїнська школа.
Всеукраїнською школою вона ще була й тому, що де б ми не були, ми збагачувалися знанням місцевих актуальних контекстів. Запам’яталися оглядові екскурсії на кораблі Військово-морських сил Збройних сил України „Гетьман Сагайдачний” (див. на світлині), Бахчисараю (точніше, Солодчака) та мистецький центр „Дзиґа”, де власне випускники школи й отримали дипломи – після інтелектуальних ігор на чотирьох майданчиках.

Розігруючі та інтелектуальне середовище
На майданчиках було жваво. І це тому, що були цікаві та професійні розігруючі. Вони й розігрівали. Щоразу нас чекали цікаві інтелектуальні ігри-зустрічі з експертами з найбільш суспільно-актуальних тем: економіка (Ігор Бураковський), право (Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Владислав Речицький), історія (Наталія Яковенко), політологія (Володимир Фесенко), комунікації (Ігор Рак), політика та філософія (Євген Бистрицький, Михайло Мінаков, Володимир Фадєєв), національних меншин (Рефат Чубаров, Володимир Притула), соціологія (Ірина Бекешкіна), вибори (Євген Радченко, Олександр Черненко), політтехнолії (С. Гайдай) та інших. Про задоволення ми звикли говорити як про фізичне почуття. Але той, хто повноцінно живе емоціями, знає – буває й інтелектуальне задоволення. Школа стала таким собі інтелектуальним клубом професійного спілкування.
До цього клубу завдяки організаторам до нас приходи чимало особистостей – наших колег, які збагачували, розраджували, радували та критикували (та ніколи не хвалили): Андрій Куликов, Андрій Шевченко, Олександр Богуцький, Дарія Чепак (див. на світлині), Лариса Івашина, Наталія Лигачова, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар, Андреа Йеска та чимало інших.
Плюсом Школи можна назвати поєднання двох навчальних складових: світоглядної та суто журналістської. Погоджуюся із колегами, що таке поєднання виправдане. Тому образ випускника школи – це професійний журналіст, що став ще більш професійним та розширив обрії свого світогляду.

Відповідальність та успіх журналістика – дві ключові теми
Як на мене, то ключовими темами Школи були дві – відповідальність та успіх журналіста в Україні. Щодо відповідальності, то зрозумілим стало одне: відповідальним треба бути самим за себе.
Бути професійно відповідальним значить – дотримуватися професійних стандартів. Водночас – не до кінця зрозуміло, яких саме? Наприклад, чи відповідальний і якою мірою журналіст за наслідки своєї роботи? В цьому зв’язку Андрій Куликов і Андрій Шевченко запропонували слухачам діаметрально протилежні концепції відповідальності журналіста. Із певними нюансами. Наталія Лигачова, з-поміж іншого, акцентувала на поглибленій відповідальності журналіста за дослідження причин явищ, які висвітлює журналіст. Олександр Богуцький нагадав нам, що за фінансовий успіх журналіста відповідає він сам і в боротьбі за нього – так, тут нічого нового – треба бути найкращим.
Зрештою, підсумок такий: журналіст відповідальний сам за себе. І властивість цієї відповідальності – постійний ризик.

Професійна журналістика професійного юриста
Додам, що для мене Школа стала першою повноцінною журналістською школою. До цього я не проходив підготовки як професійний журналіст, я – професійний юрист. На час вступу до школи я вже мав більше двох років професійного журналістського досвіду – справжнього українського професійного досвіду. Так мало статися, що мене, по суті, звільнили з роботи після того, як я підготував і опублікував – усупереч волі власників – свій найкращий, як я вважав, матеріал – юридичне дослідження справи Гонгадзе. Це був сильний удар, після яких або стають сильнішими, або згасають. Ці мною трапилося перше. І я вирішив не зупинятися. З прийняттям до школи, нарешті, й в мене з’явився час для справжнього професійного журналістського навчання, можливість інтелектуально стимулюючого професійного спілкування. Тому Школа журналістики стала вчасною подією. Дякуючи Єгору Соболєву за рекомендацію, Школі – за прийняття, колегам – за сприйняття я ще більше легітимізувався в журналістському середовищі.

Окремі крилаті вирази
Наостанок, додам добірку кількох фраз із свого нотатника, які довелося почути під час Школи.

• Завдання української журналістики – це не неодноразовий вилив правди, а постійне висвітлення історичних подій / Лариса Івшина, головний редактор газети «День»
• Сьогодні в Україні відбувається битва між справжніми журналістами та тими, хто вважає журналістику обслуговуючою професією / Андрій Шевченко, народний депутат України
• Журналіст повинен мати другу професію /  Андрій Куликов, журналіст, ведучий програми «Свобода слова»
• Будь-яке право може бути обмежене, окрім права на людську гідність / Микола Козюбра, завідувач кафедри державно-правових наук Національного університету «Києво-могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор юридичних наук, професор
• Максимальна ефективність медіа визначається кількістю зароблених грошей / Олександр Богуцький, Генеральний директор Міжнародної комерційної телерадіокомпанії “ICTV”
• Black cash – це як секс за гроші / Олександр Богуцький, Генеральний директор Міжнародної комерційної телерадіокомпанії “ICTV”
• У кожному з нас десятки два ідентичностей /  Наталя Яковенко, завідувач кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор
• Боротьба з корупцією в Україні – це боротьба з вітряками / Дмитро Котляр, консультант і менеджер проекту «Посилення виявлення та запобігання корупції в Україні»
• Колись журналісти-міжнародники в Україні вважалися елітою журналістики / Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації
• Українська преса стала остаточно незалежною, від неї нічого не залежить / [повторив когось] Олег Хоменок, Голова Правління Інституту розвитку регіональної преси
• Система впливу є більш ефективною, ніж система „аргумент-контраргумент”, – це коли інформація отримана з різних джерел і по-різному шумується в свідомості як особиста незалежна думка / Сергій Гайдай, директор зі стратегічного планування соціально-інжинірінгового агентства «Гайдай.Ком»
• Колишніх журналістів, як і колишніх розвідників, не буває / Ірада Гусейнова, аналітик країн СНД, редактор Центру екстремальної журналістики
• Якщо можете зробити це руками – не відкривайте рота / Дарія Чепак, головний редактор  «Савік Шустер Студія»
• На ток-шоу випливає щось нове, коли ми намагаємося витиснути емоції / Дарія Чепак, головний редактор «Савік Шустер Студія»
• Україна хвора на політику: в світі в Інтернеті дивляться порнуху, а в Україні – політику / Дарія Чепак, головний редактор  «Савік Шустер Студія»
• В Україні нема центрів смислотворення. Можливо, це роль журналістів – дати зрозуміти: що є елітою, актуальними смислами / Сергій Гайдай, директор зі стратегічного планування соціально-інжинірінгового агентства «Гайдай.Ком»
• СМИ – одно из самых мощных ядерных оружий… / [повторив] Сергій Гайдай, директор зі стратегічного планування соціально-інжинірінгового агентства «Гайдай.Ком»
• Інформація не для широкого поширення: Росія не зацікавлена, аби Україні була в ЄС, тому „рука Росії” цьому протидіє / не будемо видавати джерело
• Якщо в вас є теми табу, то– ви помилися з вибором професії / Андреа Йеска, письменниця та журналіст (Німеччина)
• Свобода зобов’язує відповідальністю. Наступна криза – небезпека для свободи слова / Ніко Ланге, керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні
• Фрілансери мають творити щось краще ніж штатні журналісти / Василь Масюк, Директор ТзОВ „Галмедіа”
• Проституція наших брендів в Інтернет протягом останніх років сьогодні наказує нас: купити нашу площу можна за все менші гроші / Мет Кіллі, асоційований директор, газета Daily Mirror (Великобританія)
• З-поміж особистих стратегій кожного журналістика має стати запуск власного проекту / Олексій Погорелов, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси
• Сьогодні потрібно: перейти від журналістики до журнАНАЛІТИКИ, замість “повної картини”, тобто “інформаційного шуму” – дати читачу глибину, менше “вчора” – більше “сьогодні” та “завтра”, потрібно убезпечити читача від непотрібної йому інформації, зберегти його час, дати йому цінність” / Хуан Сеньор, Віце-президент, міжнародна медіа-консалтингова група INNOVATION
• Розвиток не в тому, щоб видавництва поставили на перше місце прибутковість та якісну журналістику, а в тому, щоб  бізнесом стала сама якісна журналістика / компанія INNOVATION
• Якщо Славік Бігун пригнув у басейн – значить Школа вдалася / Ігор Когут, Директор Школи професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА», Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив під час прийняття в Криму і після кількох днів інтелектуальної роботи на сесії від якої „кипіли мізки”

Бондаренко Ірина, журналіст Бюро журналістських розслідувань "Свідомо"

Я дорослішала з цією школою. Тільки на третій сесії мені стало зрозуміло, чому організатори воліли запрошувати сюди досвідчених журналістів. Тому що новачкам, таким, як я, важко було би виділити головне і винести корисне. Але не в останню чергу завдяки школі, я цьому навчилася. Точніше, почала вчитися.
Дехто з нас встиг одружитися, завагітніти, змінити роботу, знайти громадське самовираження. Особисто я знаходила у школі натхнення. Кожного разу, повертаючись після сесії, я відчувала сили зробити щось краще, більше і сильніше. І, сподіваюся, робила.

Чого тут вчать? Окрім знань, які дають безпосередньо на уроках (а це переважно світоглядні питання, про які я спочатку була невисокої думки, а потім її змінила), є й інші корисні речі, яким так просто, де-небудь, не навчишся.
а) бачення інших аспектів однієї проблеми.
Не ті „різні точки зору”, яких вимагають від журналістів, і до яких ми звикли. Нас вчили більш глибокого бачення. Наведу приклад.
Приміщення Київради (так-так, моє улюблене). Колами бігають журналісти, очікуючи виходу опозиції із зали засідань. „От якби ще той вийшов, з опозиції, щось сказав... Тоді був би матеріал... А то мені тільки з Блоку Черновецького поки що розказали... Неповний матеріал... От би вийшов...”
Це – поверхневе. Всім і так зрозуміло, що опозиція скаже. Черновецький неправий, дірка в бюджеті, гроші на Майбах-2... Не цього чекають глядачі/читачі. Вони краще нас знають, хто і що скаже.
Від нас чекають розуміння ситуації. Якщо це роздача землі – то кому, під що, дайте проект, покажіть генплан. Якщо підвищення тарифів – то чия ініціатива, на що не вистачає грошей, скільки складе прибуток, на що він спрямовуватиметься, скільки це в процентах. А не просто – на скільки...

б) знайомство з питаннями, про які не мав і найменшого уявлення.
Я вважаю, що журналіст має бути професіоналом у своїй темі. І через це я часто не розумію елементарних речей з інших тем. Скажімо, тема Євро-2012 для мене – темний ліс. Хто приїде, навіщо, що кому забив, куди... Зате я точно знаю, де в Києві будуватимуть під це діло готелі.
Але ж журналіст має бути ерудованим. А на отримання нових знань часу не вистачає. Тому, ознайомлення із темами, які не стосуються безпосереднього спрямування журналіста, - це дуже корисно і потрібно. І, що важливо, школа запрошує людей із унікальним досвідом, який ми би не змогли отримати самі, будь ми навіть дуже-дуже ерудовані.
За це окрема подяка.

в) нові контакти і спільна робота.
Спочатку нічого не було.
А потім як з’явилося... Тепер я можу подзвонити або написати своїм колегам зі школи і, впевнена, отримаю достовірну інформацію або контакти швидше і якісніше, ніж якби я дзвонила по прес-службах. Хоча, звісно, особисті контакти в установах це не замінить... Але доповнить.

Як на мене, ці три позиції – основне, що можна отримати у школі.
Ще додам: толерантність, сміливість у прийнятті рішень, чесність із собою і не з собою. Але ж це такі світоглядні істини... Звідки вони у мене? Школа навчила.

Гребьонкін Володимир, журналіст регіональної редакції газети “Експрес” (м. Львів)

«Письмо потомкам»
(вскрыть как можно быстрее; после прочтения не жечь:) )
Дорогой друг,
если ты читаешь написанное, значит, ты либо только готовишься подать заявку на участие во второй Школе профессиональной журналистики «Нова Україна» (организатор – Лабораторія законодавчих ініціатив), либо уже прошел по конкурсу и пока в недоумении – что же ждет тебя в скором времени. Если вариант первый – меньше думай! быстрее заполняй анкету и отправляй ее!
Если вариант второй – то, поверь, тебе повезло. После цикла тренингов, лекций, разнообразных встреч и непринужденного общения с коллегами, организаторами, лекторами, известными (и не очень) профессионалами своего дела ты станешь другим. Совершенно.
Некоторые лекции – небольшой разрыв мозга. Испытано на себе. Помимо массы интересной информации о профессии, тебе предложат темы, которые не позволят тебе превратиться в «подонка-профессионала своего дела». Поверь, это очень важно. Прежде всего, для тебя. И для общества тоже (согласен, что звучит пафосно, но…).
Чтобы достичь «нирваны» Школы тебе надо выйти за всевозможные рамки и посмотреть на предметы, явления, события etc. (особенно те, которые тебе уже «вот где сидят!») с другой стороны, под другим углом зрения. А еще – нужно расслабиться и получить удовольствие. От информации, от городов и поселков, куда вас будут приглашать на сессии, от общения etc.

Кликова-Волянюк Наталія, випусковий редактор програми "Доброго ранку, Україно" ТРК "ЕРА"

Тривалий час на підсвідомості працював стереотип – мені потрібна друга вища освіта. Перша – технічна. Втім, вже перші кілька років щоденної роботи в новинах цей стереотип похитнули. Стало ясно - професії в інститутах не вчать. Щоденний досвід на реальних прикладах кращий за теорію і лекції. Досвідчені колеги – кращі викладачі. Втім бажання розвиватися в професії рано чи пізно призводить до потреби розширення знань та навичок. Так почалися пошуки тренінгів. Їх було немало. Вони були різні. Десь вчили суто репортерським навичкам, якісь були вузькоспеціалізовані - тематичні, інші навпаки «про все і ні про що». Отримавши запрошення у школу професійної журналістики, певні очікування від майбутнього навчання, дійсно, були. Дійсність перевершила усі можливі очікування.
Школа добряче перетрусила власні уяви про професійність, принципи роботи, якість. Це була ревізія. «А як у тебе в житті?». Наталка Лігачова, Андрій Шевченко, Олександр Богуцький. Кожен доповідач  – особистість, це надихає, розумієш, що інколи краще зупинитися взагалі, ніж йти проти себе. Досвід кожного  нагадує, - щохвилини ти обираєш. Запам»яталася ремарка Андрія Кулікова, говорили про власну свободу в умовах нинішніх ньюзрумів, - щоб мати змогу відмовлятися від «джинси», журналісту корисно мати другу професію. Тоді ти не будеш боятися втратити роботу.
В рівних частках були і професійні розмови  і інформація, опанування якою підсилює власний рівень - криза, вибори, конституційні зміни, соцопитування, ЄС, щеплення. Розширення меж мислення. Чим більше точок зору тобі знайомі, тим краще орієнтуєшся в темі, є можливість швидше докопатися до істини.
Цікавим був досвід «занурювання»  в регіон, коли про те, що розказують – відразу демонструють. Сесія в Криму запам»яталася саме цим. Говоримо про життя кримських татар – їдемо у Бахчисарай. Говоримо про російські настрої – гуляємо Севастополем.
Корисною була інформація щодо навичок застосування новітніх технологій в журналістиці. Твіттер поповнився користувачами .
Цікава група, власним досвідом ділилися і за межами аудиторій. Де б іще поспілкувалися разом телевізійники, радійники та журналісти друкованих ЗМІ.

Рябчун Оксана, головний редактор газети "Событие"

Проект школа професійної журналістики "Нова Україна" для вас, якщо ви ...

1. хочете бути журналістом-фахівцем, а не просто репортером-ретранслятором...

2. бажаєте швидше рухатись кар'єрними сходинками...

3. маєте потребу в подальшій освіті, а тренінгів із проф.навичок для вас недостатньо...

4. не можете бути байдужими до того, що відбувається навколо...

5. хочете почути тих профі, чиї голоси рідко пробиваються в ефірі, чи з'являються на шпальтах...

6. зрозуміти важливі речі, про які пишуть у грубих книжках, на які вічно бракує часу...

7. зустріти однодумців, колег з преси, ТБ, радіо, яким так само потрібно знати і розуміти більше...

Для нас усе це було можливим під час лекцій, дискусій та приватних розмов під кримським небом, київськими соснами, на одеських вуличках та у львівських кнайпах.

Усенко Марина, головний редактор газети "Булава"

Мій любий юний ( і не дуже) друже!:-)
Якщо зараз читаєш мій месидж, то, у тебе, напевне, є намір взяти участь  у роботі  Другої Школи професійної журналістики «Нова Україна».Повір мені, ти прийняв правильне та важливе рішення! Чому, спитаєш ти. А я відповім! Найголовніше, заради чого я б порадила тобі заповнити аплікаційну форму та поборотися за місце серед учасників Школи - ЦЕ ЛЮДИ, твої майбутні,  ну якщо не друзі, то фахові приятелі - це точно. З якими ти познайомишся і проведеш чотири чудові сесії. А після її закінчення у тебе у записнику з’являться  адреси та телефони журналістів з усіх куточків України, і не мені тобі пояснювати як це може допомогти у твоїй професійній діяльності. Перша Школа зібрала саме таких –веселих, змістовних, цікавих, амбітних , та я ще піваркуша можу написати яких,  хлопців та дівчат, які вже чогось досягли у журналістиці, а найближчим часом, безсумнівно, ми почуємо про них як про знаних в країні фахівців або навіть медіа-магнатів)). І мій респект організаторам Школи –Ігореві Когуту, Наталі Матвієнко, Марійці( звичайно, усім!),  які добре продумали все до тонкощів – і як нас приймати, чим годувати, і як задовольнити вибагливий, скептичний та допитливий журналістський розум модерновою та цікавою інформацією. І ,повір, команді Школи «Нова Україна» це вдалося. А читанки до наших сесій – це готові довідники з сучасної журналістики і майже готові матеріали до публікацій. Так що твоє завдання – дивитися, слухати, розмірковувати, висловлюватися , спілкуватися , пізнавати нове і щедро ділитися власним досвідом. Бути молодим, креативним, з широким світоглядом та почуттям гумору журналістом, який бажає професійно працювати  в інформаційному просторі своєї країни, за будь-яких умов залишаючись свідомою та порядною Людиною. Ти саме такий? Тоді тобі сюди –до Школи професійної журналістики «Нова Україна»!
Я бажаю тобі успіхів та розуміння значущості журналістського поклику.

Скриль Денис, керівник проекту, редактор сайту «vpoltave.info» (м. Полтава).

Школа професійної журналістики «Нова Україна» стала випробуванням. Після всіх сесій можу із впевненістю сказати – я змінився. Знаю, що мій світогляд отримав корективи. Тепер дуже хочу не втратити свої набутих в школі знань і не поринути в робоче - побутові будні. Цікаві знайомства?! Так! Нова і корисна інформація?! Так! Хороші друзі, за якими вже сумую?! Так! І ще кілька десятків позитивних відповідей. Що дала мені школа?! Найголовніше – впевненість. Я тепер твердо дивлюсь вперед, знаю, що я дуже багато не знаю в професійній сфері, але готовий вчитись і вчитись. Після лекцій відомих тренерів стає навіть шкода своєї діяльності, яка не така масштабна і значима для суспільства. Але знаю, що якісний інформаційний продукт можна створювати і в регіонах – і не лише можна, а й потрібно. Тому після навчання в «Новій Україні» завжди творчо, потужно і якісно підходив до своєї роботи. Попередники у нас дуже хороші – чудово поспілкувались на Конференції випускників. А от майбутні учасники, яким пощастить пройти конкурс, однозначно отримають величезний масив потрібної інформації, яку необхідно буде ще не один рік переосмислювати. Раджу одразу дружити із своїми колегами, створювати в соцмережах групи, бути активним та ділитись своїм досвідом в професійній діяльності. Не лініться, запитуйте, вимагайте – приїхали вчитись, тому вчіться і багато лекцій не пропускайте. Не можу не побажати Школі процвітання і успіху, нових звершень та хороших випускників. Хай всім нам щастить і вічного прометеївського промінчика в очах.

Жуковіна Тетяна, фрілансер (м. Київ).

Шановні майбутні учасники Школи професійної журналістики «Нова Украйна»! Знайте – в вас вже є декілька десятків заздрісників. Ми - ваші попередники, випускники 2009-2012 років. Як ті політики, що хочуть завжди залишатися при владі, ми хотіли б царювати у Школі журналістики кожного року. Відвідувати захоплюючі лекції, спілкуватися з найкращими фахівцями різноманітних галузей, практикувати англійську та навіть випробовувати себе у театральному мистецтві. Але доводиться констатувати - тепер робити всі ці цікаві речі доведеться вже вам. Ми б радо лишилися з вами на другий рік та маємо «скласти повноваження» й піти, стискаючі в обіймах свої новенькі дипломи. Бажаємо успіху й вам та ласкаво просимо у наше журналістське ком’юніті!

Швед Ольга, журналіст Газети по-українськи, журналу "Країна" (м. Львів).

Навколо людей нашої професії - купа інформації, яка нам потрібна і не дуже, яку ми сприймаємо, і та, яку відсіюємо. Інколи, через брак досвіду або просто незнання ми плутаємося у ній, перекручуємо та спотворюємо. Забуваємо, що треба бути обережними, бо як казав хтось: “Той, хто володіє інформацією — володіє світом”. Після навчання у Школі журналістики помилок стане набагато менше, простіше буде орієнтуватися у питаннях, які раніше були для нас “закритими”. А головне, що залишиться після школи, окрім знань — це знайомства з прекрасними людьми, професіоналами своєї справи. Бажаю успіху і вдосконалення!